З НАГОДИ СІМДЕСЯТИРІЧЧЯ

Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України народжувався з потреби творити національну науку про літературу, з необхідності зібрати і опрацювати розпорошений і несистематизований масив рукописної спадщини української літератури від давнини до сучасності.

Зібрати рукописи, літературні тексти, описати, класифікувати і на їх основі видавати зібрання творів письменників, здійснювати літературознавчі дослідження — з цих завдань виходили ті, хто стояв біля першопочатків нашої науково-дослідної установи, яка мала назву Інститут Тараса Шевченка. Цим розпочиналася нова врожайна хвиля українського літературного відродження на ниві літературознавства — її підняли С. Єфремов, А.Кримський, В.Перетц, П.Зайцев, Д.Багалій, І.Айзеншток, О.Дорошкевич, С.Маслов, М.Гудзій, П. Попов…

До текстів літературних, до слова, власноручно виписаного, збереженого і вже, здавалось, добре вичитаного, зверталися погляди українських учених. Їх вабила давня українська писемність, літературна спадщина Г.Сковороди, І. Котляревського, Т. Шевченка, М.Гоголя, П.Куліша, Марка Вовчка… Йде посилена підготовка видань творів української літературної класики, звідусіль збираються рукописи творів, меморіальні речі письменників, епістолярій, прижиттєві видання. Формується відділ рукописів Інституту Тараса Шевченка в Харкові, своєрідною перлиною якого є рукописи саме Шевченка.

Інститут літератури з самого початку свого наукового життя мав право і повинен був збирати архівні літературні матеріали, а розпочинав подвижницькими пошуками і збиранням рукописної й малярської спадщини Тараса Шевченка.

Важко уявити той болісний душевний надлам, який переживали окрилені національним культурним відродженням учені Інституту Тараса Шевченка внаслідок систематичного "впокорення" ідеологічним диктатом живого слова про історію української літератури та літературний процес. Важко відшукати бодай один рік в сімдесятилітній історії Інституту, розпочинаючи кінцем 20-х років, який би не був позначений втручанням компартії в наукове життя. Це були десятиліття національного самозбереження, компромісів, самозрад, обвинувачень, фальшувань і водночас наполегливе виборення зерен правди про національну літературу, накопичення архівних матеріалів, видання хай не повних, але максимально вивірених текстуально зібрань творів українських письменників, написання історії української літератури, популяризація творчості літературних класиків.

Інститут літератури ніколи не згортав крил, хоча їх повсякчасно жорстоко підрізали, пробивався до мистецької таїни літературного твору і суті літературного процесу, утверджував свій науковий авторитет виданням фундаментальних досліджень, зокрема таких, як "Історія української літератури" у 8-ми томах, енциклопедії про життя і творчість Т.Г.Шевченка "Шевченківський словник" у 2-х томах, 50-томне Зібрання творів І.Франка, 20-томне — М.Рильського, 12-томне — Лесі Українки, 12 — томне П.Тичини…

Важко, але зберігалася-оберігалася наукова традиція, яку уособлює та символізує науково-організаційна діяльність багаторічного директора нашого Інституту акад. О.Білецького. Великих і видатних імен у почесному реєстрі українських літературознавців є багато, і приємно відзначити, що переважна більшість їх працювала і працює в Інституті літератури. Науковий авторитет нашої установи загальновизнаний, і наш обов’язок його посилювати чесною працею в матеріально важких, але надзвичайно сприятливих для творчості умовах незалежної України.